Екологічні проблеми середніх і малих річок Прикарпаття та шляхи їх розв'язання

Екологічні проблеми середніх і малих річок Прикарпаття

та шляхи їх розв’язання

Річки Івано-Франківської області

Найбільші ріки Прикарпаття - Дністер і Прут. Майже дві третини території області зрошуються водами басейну Дністра, і тільки південно-східна окраїна належить до басейну Пруту

Довжина Дністра в межах Прикарпаття - 190 км. Дуже розвинена сітка його правих приток: Свіча, Лімниця, Бистриця, які формуються в щедро зрошуваних атмосферними опадами Карпатах. Другий річковий басейн належить Пруту - лівій притоці Дунаю. Джерела ріки - на північних схилах Чорногірського хребта. Довжина Пруту в межах області - близько 150 км. Найкрупніші притоки: Черемош, Рибниця, Пістинька.

У рівнинній частині області багато озер та ставів. Найбільше озеро Шибене (довжина 850 м, ширина 200 м.) При закритих шлюзах глибина становить 25 м, а запас води 400 тис. куб. метрів. Воду озера використовують для сплаву лісу по Черемошу. Другим за величиною є озеро Несамовите біля підніжжя гори Туркул (довжина 150 м, ширина 44 - 80 м.). У ставках розводять рибу - коропа, амура, форель.

Карпатські річки

Чого-чого, а річок в Карпатах не бракує. Для порівняння наводяться цікаві цифри. В Україні нараховується коло 73 тисяч річок, з них в горах України - 29 700, а в Українських Карпатах - біля 28 тисяч.

Проте річок протяжністю більше 10 км тут налічується лише близько 450. Відповідно, основна частина карпатських річок належить до категорії малих. Їх загальна протяжність становить 36 тис. км. Густота гідросітки тут найбільша в Україні: середня - від 0,5 до 0,7 км/км², а максимальна -1,0-1,2 км/км² і більше.

Річки несудноплавні, раніше по них сплавляли ліс. Подекуди стихію експлуатували як безкоштовне джерело енергії, але загалом внаслідок низького рівня технологічного забезпечення краю люди дали річкам та потокам спокій.

Українські Карпати є вододілом великих річкових систем і одночасно водозбором їх приток. На північному заході зовнішнього боку гірської дуги лежать витоки Сану (басейн Балтики), на схід починаються річки Чорноморського басейну - витоки і притоки Дністра, які дренують північно-східний схил Карпат і Прикарпаття, а на південному сході - витоки Пруту і Сірету - великих приток Дунаю. З внутрішнього боку карпатської дуги починається Тиса і її численні притоки, які розчленовують південно-західні схили Карпат і Закарпатську низовину.

У розміщенні річок і характері розчленування поверхні існують певні закономірності, зумовлені складним розвитком гір, сучасною морфотектонічною і літологічною будовою території. За положенням відносно геологічних структур і топографії місцевості всі річки можна розділити на поздовжні, які течуть уздовж структур, поперечні, які перетинають їх під прямим кутом, і діагональні, які косо пересікають основні структури.

Найбільші багатоводні річки - Дністер у Прикарпатті і Тиса в Закарпатті - є поздовжніми. Вони закладені в зонах крайових прогинів, які збирають усі поверхневі і підземні води, що стікають з гір. Менші річки - праві притоки Дністра і ліві Тиси - тут є поперечними або діагональними. У Карпатах же, навпаки, великі річки є поперечними або діагональними, а їх притоки поздовжніми. Великі поперечні річки прокладали русло головним чином по лініях тектонічних порушень (розломів, розривів) як, наприклад, верхів'я Дністра, Стрию, Пруту, Тиси, Сірету, Ужа, Латориці, Тересви, Білого і Чорного Черемошів.

Поздовжні річки невеликі. Вони проклали свої русла, як правило, в породах, що легко розмиваються. До таких річок належать: верхів'я Стрию, Завадка, Ріпинка, Зденяцька, середня течія Путили тощо.

Поперечні і поздовжні напрями річок Карпат створюють своєрідний рисунок горизонтального розчленування - решітчасте, або прямокутне. Багато гірських річок часто змінюють напрям течії. Північно - східний і південно - західний напрями в місцях прориву річкою антиклінальних гірських хребтів круто, майже під прямим кутом, змінюються при виході річок у міжгірні депресії і зони передгірних прогинів. Тому русла річок часто мають поліпоподібні вигини (Стрий, Черемош та ін.).

Витоки річок починаються в глибині гір, на великих висотах зигзагоподібної лінії вододілу. Сучасний вододіл Українських Карпат не збігається з осьовою, найбільш піднятою зоною Полонинського хребта. Він зміщений на північний схід у Центральну синклінальну зону.

Річки Карпат мають гірський характер. Долини їх, як правило, вузькі і глибокі, схили часом стрімкі. Таких рис набувають долини поперечних річок у верхів'ях і при перетині ними хребтів. Русла мають велике падіння.

Похил русел великих поперечних річок менший, ніж малих. Так, Чорна Тиса має похил 19 м/км, а її притока Говерла - 75 м/км; Тереcва - 30 м/км, Білий Черемош - 14 м/км, Чорний Черемош - 9,7 м/км. Поздовжній профіль таких річок не вироблений.

Ширина русел невелика, навіть у таких великих річок, як Прут і Черемош, вона не перевищує 100 м. Русла часто загромаджені камінням і уламками скель. Зустрічаються пороги і водоспади. Глибина річок незначна, в середньому 0,5-1,5 м. Течія карпатських річок постійна, середня швидкість її 3-5 м/сек.

Рівнинні річки Прикарпаття і Закарпаття мають повільну течію і широкі долини. Так, похил русла р. Серне в Закарпатті - 0,2 м/км, а р. Клодниці в Прикарпатті - 1,8 м/км.

У живленні карпатських річок беруть участь дощі, сезонні сніги, ґрунтові та підземні води. Роль цих джерел для різних річок неоднакова. При збільшенні висоти водозбору відбувається перерозподіл окремих джерел живлення - зростає частка снігового і підземного живлення і дещо скорочується роль дощів.

Річки Закарпаття і правобережні притоки Дністра відносять до річок змішаного живлення з переважанням дощового. Значні коливання зимових і літніх опадів зумовлюють своєрідний нестійкий гідрологічний режим. Деякі науковці відносять річки Карпат до причорноморського типу з наводками протягом усього року. Однак вони відрізняються і рядом особливостей.

Режим рівнів води в річках характеризується безладним чергуванням паводків протягом усього року. В середньому за рік спостерігається 25-35 піків підняття рівня води. Більшість їх припадає на весняно-літній час. Весняне водопілля починається на рівнинах у кінці лютого - на початку березня, в горах запізнюється приблизно на 15 днів. Ступінь підняття рівня залежить від запасів снігу в басейні та інтенсивності його танення.

Максимальні рівні спостерігаються в середині - кінці березня. Часто снігове водопілля супроводжується дощовими паводками, тоді високі рівні води в ріках затягуються до кінця квітня - початку травня. Рівні піднімаються над передвесняними на 3 - 4 м. Витрата води в річках різко зростає, наприклад, у Дністрі біля Заліщиків - з 60 м/сек. до 230 м/сек.

У травні внаслідок зливових дощів рівні води в ріках знову різко піднімаються. Влітку буває 15-20 та більше піків дощових паводків. Інтенсивність їх значна, часто перевищує весняні повноводдя. У червні й серпні спостерігаються найвищі літні рівні: 4-5 м. В середньому паводки тривають від 5-15 днів до місяця. Витрата води в річках за цей період зростає від 20 м³/сек. на малих річках до 170 м³/сек на Дністрі (Заліщики). Після спаду літньої повені спостерігається коротка літньо-осіння межень у вересні - листопаді, яка часто порушується осінніми дощовими наводками.

У зимовий період (грудень - лютий) рівень і витрата води в річках в загальному знижується. Настає зимовий мінімум, у Дністрі рівні падають до 10 см, витрата - до 50 м³/сек. Але при відлигах, коли тане сніг і йдуть обложні дощі, рівні води в річках знову різко піднімаються. Наприклад, на р. Стрий (м. Турка) в грудні 1950 р. спостерігався найвищий річний рівень води - 308 см. Витрати в цей час збільшуються до 140 м³/сек.

У Карпатах м'який клімат і недовга зима, тому тут не буває тривалого стійкого льодового покриву. Лід з'являється, як правило, з середини грудня. Під час замерзання утворюється багато шуги, що викликає затори, особливо на Тисі і Латориці. В січні і лютому під час відлиги льодостав часто порушується. Через це тривалість льодоставу всього 15-30 днів. Товщина льоду не перевищує 20 - 25 см. В окремі роки льодового покриву зовсім немає.

Часто паводки і селі мають катастрофічний характер. Вони завдають народному господарству великих матеріальних збитків: руйнують шосе і залізниці, зносять мости, змивають посіви, ґрунтові горизонти, заготовлений ліс, пошкоджують будинки, промислові і сільськогосподарські споруди. При паводках дуже розмивається русло та береги річок. Безперервне переформування і блукання русел також завдають значної шкоди народному господарству. Для захисту берегів створюють укріплення. Однак боротьба з наводками малоефективна, вона не досягає ще потрібних розмірів.

Поверхневі води Івано-Франківської області

Поверхневі води Івано-Франківської області — це переважно ріки. Озер мало, переважають штучні озера-ставки. Загальна кількість досягає 7120; переважають малі, довжиною до 10 км. Рік, які мають довжину понад 10 км, налічується 152, а понад 100 км — тільки 5. Загальна їх густота в середньому по області становить 0,20— 0,40 км/км²; в окремих басейнах вона вища, наприклад, в басейнах Лімниці і Бистриці дорівнює 1,3 км/км², а в басейні Білого і Чорного Черемоша — 2,5—1,7 км/км². Майже 2/3 території області зрошують води басейну Дністра і тільки південно-східна окраїна належить до басейну Пруту.

РІЧКОВА СІТКА БАСЕЙНУ ДНІСТРА

У межах території Івано-Франківської області вона має пір’ясту будову. Сітка правих і лівих притоків Дністра, в зв’язку з особливостями рельєфу і клімату цих районів, розвинена нерівномірно. Найбільш розвинена сітка правих притоків, які формуються у щедро зрошуваних атмосферними опадами Карпатах. До них належать: Свіча, Лімниця, Луква, Бистриця та інші. Ці ріки мають досить розгалужену систему, особливо в гірській частині. На Карпатські притоки припадає близько 70% водозбірної площі басейну Дністра. На схід від Бистриці, на Покутській височині, Правобережжя Дністра має дуже слабо розвинену річкову систему. Ріки тут трапляються рідко, невеликі, звичайно маловодні. Невелика густота річкової сітки в цій місцевості пов’язана з карстовими явищами. З Покутських притоків Дністра зазначимо такі: Тлумач, Хотимирка, Лемець та інші. Довжина їх не перевищує 20—30 км. У лівобережній частині, в межах Івано-Франківської області, Дністер збирає води з Опільської височини (Гнила Липа, Свірж та інші). Ці ріки також утворюють слабо розвинені системи. Басейн Пруту в межах Івано-Франківської області своєю верхньою течією збирає води з найвищої частини області — Гуцульських Карпат. Як і басейн Дністра, Прут має різко асиметричну будову; основна водозбірна площа — на правобережжі, і там же — найбільші його притоки — Черемош, Рибниця, Пістинка, Лучка, Ослава та інші. Лівих приток багато тільки в гірській частині. Покутські (ліві) притоки звичайно маловодні; найбільші з них — Турка, Чорнава і Белелуя. Залежно від фізико-географічних умов ріки Івано-Франківської області за режимом та іншими ознаками можна поділити на дві групи: карпатські та передкарпатські ріки; ріки Подільської височини (Поділля і Покуття). 

 КАРПАТСЬКІ І ПЕРЕДКАРПАТСЬКІ РІКИ

 Ця група рік (Свіча, Лімниця, Бистриця та ін.) своїми сильно розгалуженими верхів’ями починається на північних схилах Карпатських гір на абсолютній висоті 700—1800 м, де річна сума атмосферних опадів становить 900—1500 мм. Середні й нижні їх течії протікають по Передкарпаттю, де також випадає багато атмосферних опадів (понад 700 мм). Долини Карпатських рік вузькі і глибокі. Русла кам’янисті, звичайно порожисті, вкриті галькою і величезних розмірів валунами. За­гальна густота річкової сітки з врахуванням річок довжиною до 10 км становить 0,31 км/км2, а всіх малих річок — 1,3 км/км2. Швидкість течії рік зумовлена нахилом поверхні. В верхів’ях карпатських рік вона досягає 1—2 м/сек, а під час сильних паводків навіть і більше. На виході з Карпат на Передкарпатську височину схил рік різко зменшується, швидкість течії також сповільнюється від 0,7 м/сек біля виходу з гір до 0,1 м/сек біля гирла. Долини рік звичайно широкі, дно і русла покриті галечниками, пісками та іншими крихкими наносами, причому чим ближче до гирла, тим розміри гальки і потужність галечника зменшуються, уступаючи місце піскам і річному мулу. Карпатські ріки одержують живлення, головним чином, дощове і снігове, ґрунтове живлення є додатковим. Снігові води живлять ріки з березня по травень, коли танення снігу поступово охоплює всю територію Передкарпаття і Карпати. Останній сніг тане в кінці травня. У межах Передкарпаття частка снігового живлення невелика, оскільки сніговий покрив взимку надто нестійкий. У теплий період року, коли випадає близько 80% річної суми опадів, ріки одержують дощове живлення, однак в цей час більша кількість вологи витрачається на випаровування.  Гідрологічний режим Карпатських рік дуже складний. Річний хід стоку і рівнів характерний різкими коливаннями, частими паводками, які спостерігаються у всі пори року: навесні — від танення снігу, влітку і восени — від випадання сильних дощів, взимку — внаслідок раптових відлиг, які супроводжуються дощами і таненням снігу в Передкарпатті. Карпатські ріки належать до рік з паводним режимом, тобто характерні систематичними і частими паводками у всі пори року. Стік карпатських рік за порами року в середньому розподіляється так: навесні (березень—травень) — 45%, влітку (червень—серпень) — 22,4%, восени (вересень—листопад) — 17,1%, взимку (грудень—лютий) — 16,1%. Середній багаторічний модуль стоку для рік Карпатської зони коливається у межах 24—18 л/сек з 1 км², а для Передкарпаття він зменшується до 12—10 л/сек. Середня багаторічна витрата води карпатських рік становить 2—4 м³/сек у верхів’ях, а в нижніх течіях — до 24—29 м/³сек. Карпатські ріки, як правило, взимку покриті льодом, але льодовий режим надто нестійкий і протяжність льодоставу звичайно невелика. Забереги, плавучі льодинки, так зване сало, у верхів’ях карпатських рік з’являються у середньому в кінці третьої декади листопада, ранні— в кінці жовтня і на початку листопада; пізні — в двадцятих числах грудня. У Передкарпатті льодові явища спостерігаються на 10—12 днів пізніше. Тривалість льодоставу на карпатських ріках в середньому становить близько 50—60 днів в горах і 35—40 днів у Передкарпатті. Найбільші карпатські притоки Дністра в межах Івано-Франківської області — Свіча, Лімниця, Бистриця Солотвинська і Бистриця Надвірнянська. Свіча бере початок з хребта Вишківських Горган на висоті 1155 м. Загальна довжина ріки — 107 км, з них більше половини припадає на карпатську частину, де вона приймає численні притоки: Сукіль, Мізунка, Лужанка та інші. Площа водозбору становить 1493 км2. Загальний нахил — 8,3 м/км, а густота басейну досягає 1,3 км/км2. У верхів’ях до злиття з Мізункою долина Свічі вузька з крутими схилами, часто трапляються обриви. Схили покриті густими лісами. Найвищим за розташуванням населеним пунктом є с. Тарасівка. До Тарасівки річка тече майже поперек Карпатських хребтів. Біля Тарасівки долина розширюється і в той же час повертає на північний захід, пересікаючи краєві Скибові Карпати в діагональному напрямку. Найбільшої ширини долина досягає при виході ріки з Карпат біля Болехова (до 5—6 км), де вона зливається з долиною ріки Сукіль. Заплава обох цих рік покрита луками, часто трапляються заболочені ділянки — на межиріччя та на лівому березі р. Сукіль. Русла рік покриті галечниками. Від Болехова ріка повертає на північний схід і в цьому напрямку доходить до Дністра. У місці злиття Свічі з р. Сукіль нижче с. Солокова долина звужується до 2 км і менше, правий берег вищий і покритий лісом, лівий— дещо нижчий, розораний; по схилах трапляються зарослі чагарниками яри. Русло ріки дуже звивисте, часто роздрібнюється на численні потоки. Ширина русла в межах Передкарпаття коливається у межах 20— 50 м, глибини не перевищують 1,5 м. Внаслідок схилів швидкість течії у карпатській частині досягає 1,5 м/сек, в Передкарпатті — близько 0,5 м/сек. Середній багаторічний модуль стоку становить понад 16 л/сек з 1 км2, а витрата води — 24 м/сек. Другою карпатською притокою Дністра є Лімниця. Вона стікає з північних схилів г. Буштул, витоки її починаються на висоті близько 1150 м. За довжиною — це найбільша ріка (122 км) з карпатських притоків Дністра після Стрия. Площа водозбору становить 1430 км², а густота річкової сітки басейну — 1,2 км². Верхів’я Лімниці розташоване в одному з найвищих районів Горган хр. Яйце-Молода (1600—1752 м); тут вона має сильно розгалужену мережу притоків — Молода, Мшана, Дарів, Петрос та інші. Найбільш верхнім населеним пунктом долини Лімниці є с. Осмолода (717 м), яке розташоване біля місця впадіння в річку притоки Осмолоди. До с. Ясеня Лімниця тече в північно-східному напрямку, тобто впоперек Карпатських хребтів. Тут її долина порівняно вузька, береги обривисті, покриті лісами. У районі с. Ясеня правий берег невисокий і майже безлісий. Нижче від с. Ясеня ріка повертає на північ, і в такому напрямку тече до виходу її у Передкарпаття біля с. Рожнятів. На цій ділянці долина дуже розширюється (4—7 км) і порівняно густо заселена. Русло ріки розбивається на ряд рукавів, дно кам’янисте. Біля Рожнятова долина Лімниці стає найширшою; тут вона приймає найбільшу свою притоку — р. Чечву. Дно долини вкрите густою сіткою протоків, річок, стариць, озер, між якими поширені заливні луки. Від Рожнятова ріка знову повертає у північно-східному напрямку і тече так до самого Дністра. Від Калуша долина Лімниці значно звужується (до 2 км). Обидва береги долини високі, круті, порізані ярами і невеликими долинами рік, які стікають з Прилуквинської височини. Схили переважно покриті лісом. Русло звивисте, є багато стариць. Ширина русла в Передкарпатській частині становить 20—60 м, глибина — до 2 м. Внаслідок великого нахилу (загальний нахил — 9,5 м/км), течія ріки має велику швидкість: у карпатській частині до 1,5 м/сек і більше, а в Передкарпатті 0,7—0,5 м/сек. Лімниця збирає води з найвищих гір, де річна сума атмосферних опадів понад 1000 мм^ тому вона відрізняється багатоводністю, як влітку від великих дощів, так і навесні від танення снігу. Середній багаторічний модуль стоку ріки становить близько 10 л/сек. з 1 км². Середня багаторічна витрата води—24,1 м³/сек, в окремі роки спостерігаються різкі коливання, наприклад максимальна дощова витрата в 1928 році досягала 850 м³/сек, а модуль стоку — 559 л/сек з 1 км². Бистриця серед Карпатських притоків Дністра має найбільший за площею басейн в Івано-Франківській області. Загальна водозбірна площа басейну — понад 2520 км². Конфігурація річкової системи ріки має своєрідний характер. Власне Бистриця, ця невелика за довжиною ріка (17 км), є наче стовбуром, який розгалужується біля с. Вовчинець (за 4 км від Івано-Франківська) на три вітки-ріки: Бистрицю Надвірнянську, Бистрицю Солотвинську і Ворону, витоки яких починаються у Карпатах. Усі три ріки у своїй середній та нижній течії протікають через орографічно різко виражену Бистрицьку улоговину. Найбільша ріка — є Бистриця Надвірнянська (94 км); площа водозбору — 1580 км², густота — 1,2 км², яка бере початок на північному схилі г. Чорна Клева на висоті близько 1600 м. Найбільші її притоки — Салатрук, Довжинець, Зелениця, Горохолина та інші. Найвищий за розташуванням населений пункт в долині ріки — с. Бистриця, а найбільший — с. Зелена. Майже до с. Пасічна долина вузька, береги високі, схили круті і вкриті густими лісами. Від с. Пасічна долина ріки розширюється і біля Надвірної досягає З км. Від Надвірної до злиття її з Бистрицею Солотвинською ріка протікає у широкій долині, береги низькі, складені переважно галечником, звичайно безлісі або покриті чагарниками. Русло річки розділяється на густу сітку рукавів. Швидкість течії значна і коливається від 2 м/сек в горах до 0,7 м/сек на рівнині Бистрицької улоговини. Бистриця Солотвинська (довжина 82 км, площа — 795 км², густота — 1,0 км/км²) стікає з найвищої частини Горган — Сивулі. Від с. Пороги долина розширюється і біля Солотвина досягає 2 км. У межах Бистрицької улоговини долина дуже широка, лівий берег її високий, крутий, порізаний ярами і численними невеликими долинами — лівими притоками ріки. Схили переважно покриті лісом. Правий берег, навпаки, більш пологий і невисокий, майже суцільно розораний і заселений. Русло ріки на всьому протязі сильно розгалужене і покрите галечником. Обидві ріки характерні надто нестійким режимом, частими паводками. Модулі стоку коливаються від 12—14 л/сек в горах, до 10—12 л/сек у Передкарпатті. Середній багаторічний стік становить 27 м³/сек. Третя притока Бистриці р. Ворона протікає лише в Передкарпатті і має спокійну течію, долина її широка, схили правого берега круті і високі, порізані численними ярами і невеликими долинами. Лівий берег — низький і пологий. Власне, Бистриця протікає біля краю Покутської височини, правий берег її долини дуже високий і круто спадає до ріки, складений крейдовими породами, тут широко розвинені виходи гіпсів. Схили покриті лісом або оголені. Долина Бистриці розширюється на лівому березі, схили якого пологі, майже суцільно розорані і густо заселені. До типово Передкарпатських приток Дністра належать ріки Сивка з Болохівкою і Луква з Луквицею. Ці ріки відрізняються більш спокійною течією, але паводки на них повторюються дуже часто, особливо влітку. Долина Сивки широка, береги низькі, над заплавою розташовані пологі і широкі тераси. Долина ж Лукви глибока і вузька, схили зви­чайно круті, порізані ярами і покриті чагарниками та лісом.

 ПОДІЛЬСЬКІ ПРИТОКИ ДНІСТРА

 До Подільської водозбірної площі Дністра, як зазначено вище, належить Прилипинська височина на лівобережжі і Покутська — на правобережжі. Загальна густота річкової сітки цього району досягає 0,29 км/км². Ріки цього водозбору Дністра відрізняються невеликою водоносністю, їх витоки — яри, або балки. Починаючи з верхньої течії, долини рік звичайно широкі, дно пологе, часто заболочене. Падіння має невеликі розміри в середньому до 1,3 м на 1 км. Течія повільна, русло часто меандрує. Найбільші річні витрати і рівні спостерігаються переважно під час весняної повені. Літні дощові паводки у зв’язку з їх зарегульованістю (ставки) не досягають розмірів весняних. Багаторічний середній стік розподіляється за сезонами: навесні (III—IV) — 40,5%, влітку (VI—VIII) — 18,6%, восени (IX—XI) — 17,3%, взимку (XII—II) — 23,6%. Найбільшою лівою притокою Дністра в межах Івано-Франківської області є Гнила Липа. Ріка бере початок у районі с. Липівці, Перемишлянського району, Львівської області на висоті 355 км. Тече майже в меридіональному напрямку з півночі на південь на відстані близько 85 км. Система Гнилої Липи сильно розгалужена, вона має зліва ряд притоків — Нараївку, Сгудену, Бібелку та інші. Долина Гнилої Липи широка, але береги її порівняно круті і високі, порізані ярами і балками, звичайно безлісі і розорані. Внаслідок малих нахилів швидкість течії становить 0,2—0,3 м/сек. Річний хід рівнів більш спокійний, максимальні паводки пов’язані з весняним сніготаненням. Літні дощі є причиною частих розливів. Середній багаторічний модуль стоку становить близько 5 л/сек, максимальний стік — 230 л/сек. Взимку ріку покриває лід в середньому на 50—55 днів; в окремі роки тільки на два тижні. Максимальна протяжність льодоставу досягає майже трьох місяців. У м. Бурштин створено водосховище. Ріка Свірж характерна тими ж рисами режиму, що й Гнила Липа, але відрізняється внаслідок значної зарегульованості надто малим стоком. На ріці створено велику кількість водосховищ-ставів — (Псари, Княжичі та ін.), які використовують для рибного господарства. Що стосується покутських притоків Дністра, то вони помітної ролі в живленні ріки не відіграють. Тут можна відзначити тільки р. Тлумач, яка подібна до Подільських рік. Отже, ріка Дністер, яка є найбільшою в області, за характером гідрологічного режиму залежить від своїх притоків — рік карпатської зони і Поділля. Найбільше значення в режимі Дністра в межах Івано-Франківщини мають карпатські притоки, які головним чином, визначають режим ріки. Ріка Дністер бере початок в Бескидах біля підніжжя гори Розлуч на висоті близько 750 м. При виході з Карпат, на північ від м. Самбора, Дністер повертає на південний схід і тече паралельно Карпатській дузі майже до місця впадання в Чорне море. Загальна довжина ріки — 1362 км, водозбірна площа — 2100 км². У межах Івано-Франківської області Дністер протікає на віддалі близько 200 км; в область він входить нижче с. Журавно, а виходить біля с. Городниця. На схід від с. Нижнє Дністер є границею між Івано-Франківською і Теонопільською областями. За фізико-географічними особливостями ріку можна розділити на два відрізки. Перший відрізок — від с. Журавно до с. Нижнів, в межах Опілля та Передкарпаття. Долина ріки тут широка і розвинена, в основному, на лівому березі. Ріка тече біля правого берега, який є високим і досить крутим. Заплава ріки широка, зайнята луками, багато стариць, трапляються болота. Ширина русла біля Галича — 60—80 м, коло Нижньова розширюється до 100—120 м. Русло порівняно прямолінійне. Глибина ріки коливається у межах 2—4 м. Швидкість течії в середньому близько 0,7 м/сек. Від с. Нижнів долина Дністра різко звужується, обидва береги стають крутими і високими, по берегах виступають давні палеозойські породи. Тут Дністер врізується у Подільську височину, утворюючи «Дністровський каньйон». Ширина долини — 200—400 м, заплава різко звужується, на окремих ділянках відсутня. Схили долини порізані глибокими і вузькими балками і долинами рік. Характерна риса морфології долини Дністра на цьому відрізку — різка її звивистість (меандрування). Майже на всьому протязі долина складається з серії врізаних меандр. Русло ріки має невелику ширину (80—100 м), глибина до трьох метрів. Фізико-географічні умови і пов’язаний з ними режим рік правобережної і лівобережної водозбірної площі Дністра визначає в основних рисах режим останнього. Карпатські притоки (Свіча, Лімниця, Бистриця) характерні порівняно нерівномірним стоком протягом всього року, про що свідчить велика кількість паводків впродовж року. Вони спричинені як таненням снігу в горах, так і випаданням інтенсивних дощів. Лівобережні притоки (Гнила Липа, Свірж) мають тільки один великий паводок навесні, який зумовлений таненням снігового покриву. Крім того, коливання рівнів води Дністра в межах Івано-Франківської області зумовлене стоком верхнього басейну цієї ріки. Найхарактерніша риса водного режиму Дністра — дуже часті паводки протягом усього року як дощового, так і снігового походження. При цьому паводки високого рівня можуть бути в усі пори року. Загалом Дністер, як і Карпатські ріки, характерний паводковим режимом. Весняна повінь на Дністрі залежить від метеорологічних умов весни, які зумовлюють інтенсивність танення снігу. Це паводки переважно снігового походження. Вони звичайно наступають вслід за періодом у другій половині березня і звичайно збігаються з весняними паводками Карпатських притоків. Роки з різко вираженими літніми паводками також залежать від метеорологічних умов в теплий період року, особливо коли настає холоднувата і нестійка, з частими дощами погода. Вслід за невеликою весняною повінню (березень—квітень) протягом останніх весняних, літніх і осінніх місяців спостерігаються майже безперервні паводки, зумовлені довгочасними ливними дощами як в Карпатах, так і на Подільській височині. У зимову пору року паводки на Дністрі також інколи досягають великих розмірів. Вони пов’язані переважно з наступанням відлиг, які часто супроводжуються дощами. Це сприяє швидкому таненню снігу, що зумовлює різке підняття рівня води. Зі сказаного вище випливає, що кількість паводків на Дністрі дуже велика, наприклад, в Галичі їх налічується за рік більше 200. Така ве­лика кількість паводків тут зумовлена паводками з верхів’я Дністра, з опільських рік і, особливо, з карпатських притоків. Найменша кількість паводків припадає на січень і лютий, потім на квітень і листопад. У березні внаслідок танення снігу, а в червні і серпні через дощі кількість паводків збільшується. Висота паводків (біля Галича) коливається у межах 0,5—5 м. Найбільша витрата води у період паводків 2930 м³/сек спостерігалась у м. Галичі 01.09. 1927 p., а модуль стоку становив 199 л/сек з 1 км². Середня багаторічна витрата Дністра біля Галича становить 153 м³/сек. Відповідний йому модуль стоку — 10,4 л/сек з 1 км². Причому цікаво, що вище і нижче Галича модуль стоку дещо менший. Вищий модуль стоку в Галичі пояснюється тим, що Дністер тут приймає найбільші карпатські притоки — Стрий, Свічу і Лімницю. Спостерігаються досить значні зміни стоку в окремі роки: наприклад, найменший модуль стоку становив близько 5 л/сек, а найбільший — 15 л/сек. Взимку Дністер майже завжди замерзає. Перші льодові явища з районі Галич-Нижнів у вигляді заберегів і плавучих льодинок спостерігаються в середньому в кінці листопада і на початку грудня. У деякі роки початок льодових явищ настає дуже рано — в перших числах листопада, а в інші — дуже пізно (в кінці грудня). Льодостав на Дністрі нестійкий, а в окремі роки зовсім відсутній. Лід вкриває ріку на відрізку Галич — Нижнів в середньому в кінці грудня і на початку січня. Безперервність льодоставу коливається від декількох до 90 днів, в середньому ж вона становить близько 50 днів. Загальна кількість днів з льодоставом інколи досягає 120. Скресання ріки починається в середньому в кінці лютого і на початку березня, ранні дати скресання зазначені в кінці січня і на початку лютого, пізні — в середині квітня. Після скресання починається льодохід, однак тривалість його порівняно невелика (5 — 8 днів). Бувають роки, коли льодоходу немає через малу товщину льоду, який тане на місці. Товща льоду в середньому — близько 20—30 см. У господарському відношенні Дністер для Івано-Франківської області має дуже велике значення, однак тепер його мало використовують. Судноплавство на ріці утруднюють численні кам’янисті перекати, особливо на відрізку «Дністровського каньйону». Запаси гідроенергії Дністра досить великі, але їх поки що не використовують. Ріка багата на рибу. Тут водяться щука, окунь, судак тощо.  

РІКИ БАСЕЙНУ ПРУТУ

 Другий річковий басейн Івано-Франківської області — р. Прут.  Прут — це ліва притока Дунаю. Він має загальну протяжність 910 км і площу басейну близько 27500 км². У межах області, від витоку до м. Снятин Прут має довжину близько 150 км. Джерела Пруту починаються на північних схилах Чорногірського хребта на висоті понад 1750 м над рівнем моря. До Ділятина Прут тече майже меридіонально, пересікаючи Горгани. Долина ріки тут глибока, вона то розширюється біля виходів м’яких сланцевих порід, утворюючи досить великі улоговини (Ворохтинська, Микуличинська, Ділятинська та ін.), то звужується при перетині зон пісковиків. Схили долини звичайно круті, переважно покриті лісом. Нахили на цій ділянці дуже великі, і річка тече зі значною швидкістю 1,5—3м/сек. Русло звичайно кам’янисте, порожисте, часто трапляються водоспади, найбільший з них Яремчанський каскад (вище Яремча). Від Ділятина Прут повертає на схід в межах Передкарпаття і тече в південно-східному напрямку. На цьому відрізку Прут протікає у широкій терасованій долині, яка розділяє Передкарпаття і Покутську височину. Від Ланчина до Снятина дно долини плоске і широке, русло розбивається на густу сітку рукавів, приток тощо. Є багато староріч. До Заболотова правий берег ріки крутий, часто лісистий, лівий — довгий, пологий, покритий луками і полями. Від Заболотова до Снятина лівий берег Пруту крутий, порізаний ярами і балками. Хоча раніше в рівній долині, однак ухили тут ще великі, швидкість течії досягає майже 1 м/сек. З правого боку (Передкарпатського) Прут приймає численні притоки, які стікають з Карпат, це значною мірою визначає режим ріки. Режим Пруту характерний частими паводками в усі пори року. Навесні паводки зумовлені таненням снігу. Найбільші підняття води бувають у літній період внаслідок зливних і затяжних дощів у горах. Восени в кінці жовтня і на початку листопада також спостерігається підвищення рівнів води. У середньому багаторічний стік розподіляється так: навесні (березень — травень) і влітку (червень — серпень) він становить 55—70%; взимку (грудень — лютий) найменший і дорівнює 10—15% річного стоку. Стік Пруту досить великий; наприклад, для Яремча середня багаторічна витрата становить близько 13,7 м³/сек, а найбільша —22,9 м³/сек. В окремі роки бувають різкі коливання стоку. Максимальна витрата за період спостережень зазначена в 1927 p., коли вона становила біля Яремча 641 м³/сек, а модуль стоку дорівнював 172 л/сек з 1 км². Льодовий режим тут, як і на інших карпатських ріках, надто нестійкий. Ріка замерзає в кінці грудня і на початку січня, скресання і льодохід починаються в кінці лютого і на початку березня. Середня тривалість льодоставу близько 45—50 днів і коливається в окремі роки в межах 10—80 днів/ 3 найбільших притоків Пруту відзначимо Черемош, Рибницю і Пістинку. Ріка Черемош майже не виходить за межі області, за винятком правих притоків Білого Черемошу. Черемош утворений двома ріками — Чорним Черемошем, який стікає з північних схилів Чивчинських гір (довжина 85 км, площа басейну 856 км²) і Білим Черемошем, який бере початок також в Чивчинах (довжина 50 км, площа басейну понад 600 км²). Обидві ріки своїм басейном охоплюють Гуцульські Карпати. У Верховинському пониженні біля с. Устеріки вони зливаються, утворюючи Черемош, який біля прориву Покутсько-Буковинських гір входить в Передкарпаття, сильно розширює свою долину (від 2 до 8 км). Загальна площа водозбору Черемошу досягає 2565 км, а густота річкової сітки — 1,10 км/км². Чорний і Білий Черемош — типово гірські ріки з дуже великими нахилами і значною швидкістю течії (понад 1,5 м/сек). Долини їх вузькі і глибокі, схили вкриті лісом. Чорний Че­ремош у Верховинському пониженнні сильно розширює свою долину, русло тут широке, течія повільніша. Ріки використовують для лісосплаву. Ріки Рибниця і Пістинка беруть початок в Покутських Карпатах на порівняно невеликій висоті (близько 600—800 м) і переважно протікають по горбистому Передкарпаттю. Долини їх широкі (0,5— 1,0 км), заплава покрита луками. Русло галечникове, шириною 10— 25 м. Швидкість течії коливається у межах 0,5—1 м/сек. Режим Черемошу, Рибниці і Пістинки типово Карпатський, тобто паводковий. Озер на території Івано-Франківської області дуже мало. Більша частина озер є заплавними (стариці). Розміри їх невеликі, живляться вони головним чином від річкових паводків. У сухий період року вони часто висихають, або перетворюються в болота. Цей тип озер трапляється у заплавах майже всіх великих рік Передкарпаття, Опілля і Придністров’я. Крім цього типу заплавних озер природного походження у долинах рік поширені озера штучні (ставки), які створені людиною. Вони відіграють велику роль у регулюванні стоку рік. Поширені вони на всіх ріках, особливо їх багато на малих, другорядних і третьорядних притоках. Найбільші ставки є в долинах Свіржа (Княгиницьке водосховище, площа 184 га), Гнилої Липи (Бурштинське водосховище, площа 1260 га), Чечвинське (площа 35 га) та інші. Інший район поширення ставків — Покутська височина. Тут їх використовують головним чином для рибного господарства, в них розводять переважно коропа. Третій тип озер області — озера карстового походження; вони нечисленні і невеликі, поширені головним чином у районі Городенки. У Чорногірських горах, в давньольодовиковому ярусі трапляються невеликі карові озера.

 Джерело: https://collectedpapers.com.ua/nature-of-ivano-frankivsk-region/poverhnevi-vodi-ivano-frankivskoyi-oblasti

Річки Прикарпаття очолили рейтинг найчистіших в Україні

Нещодавно американська компаня «Waterlife. Earth» досліджувала води на території всієї України. До уваги брали багато чинників, серед яких природна унікальність, екологічний стан, придатність води для споживання, наявність певних мікроорганізмів.

Тож, за результатами дослідження, найчистіші ріки на території нашої держави протікають у Карпатах. До списку переможців увійшли водяні артерії Івано-Франківської та Закарпатської областей.

Рейтинг найчистіших водойм очолила Лімниця, яка протікає в межах Рожнятівського, Калуського і Галицького районів Івано-Франківської області. Другу сходинку посів Чорний Черемош.

Річка Лімниця бере початок із джерел за 1,5 км на північний схід від гори Велика Кепута на висоті близько 1370 м і впадає в р. Дністер.

За довжиною – це найбільша притока Дністра – 122 км, басейн її розташований в центральній частині Українських Карпат і на Прикарпатській височині.

У верхів’ї (до с. Ясень) річка має характер гірського потоку, що протікає у вузькій V подібній долині, з випуклими, крутими обривистими схилами, що дуже порізані річковими потоками. Основні притоки – р. Мимода, Турава, Черлен, Чечва, Бережниця.

Ріка Чорний Черемош – ліва притока Черемоша, довжиною 87 км, площею водозабору 856 км 2, бере початок із джерел на схід від гори Комонова, впадає в Черемош біля с. Устеріки Верховинського району. Основні притоки: Шибени, Дземброня, Бистриць, Ільця, Бережниця, Річка.

Лабораторні дослідження Івано-Франківського обласного управління водних ресурсів підтверджують, що поверхневі води на ріках Прикарпатті в основному чисті.